Наш рушник є і оберегом, і молитвою...

На рушнику, який бабуся вишивала,

Хлібину запашну я покладу.

На вишиванці квітка вже прив’яла,

А хліб- живий, його безсмертний дух.

Узор я перейму, й на чистій полотнині

Знов птахи оживуть і квіти розцвітуть.

Рушник я збережу.

Наступні покоління

Хлібину хай на ньому покладуть.

                                                                    Людмила Горбач

       Український рушник… З вишитими квітами, зірками, птахами… Від сивої давнини і до наших днів, у радості й горі він був і є невід’ємною часткою нашого життя та побуту. Його порівнюють з піснею, вишитою нитками на полотні.

Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження, поховання людини .

Простий скромно оздоблений рушник, висів у кожній хаті. В різних куточках України він називався по різному: утирач, утиральник, стирач, витирач, набожники, покутники, плечовики. Приміром, рушник для витирання рук і обличчя – утирач, для посуду, стола й лави – стирач, або стирок, для пов’язування сватів –  плечовий, плечовик, для ікон – набожник...

Ще багато цікавого про український рушник та  пов’язані із ним звичаї та обряди українського народу дізналися учасники народознавчої години „І рушник вишиваний на щастя, на долю дала...”. Звучали поезії, пісні, легенди.

Людська душа – то Божий храм.

Ти — храм! У тебе свій і Бог, і хрест,

Твоїм святиням моляться достойні,

Піднявсь він духом ввись на сотні верств.

Твоя душа в цім храмі — на престолі.

                                                                    А. Янков

 Тобто з храму власної душі до храму величного, неповторного; до храму рідної України.
 У Біблії знаходимо такі слова: "Чи знаєте ви, що ви — Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває? Як хто нівечить Божого Храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той — то ви!" (І послання св. Павла до коринтян.)
Отже, ми з Вами — Божий Храм, в якому повинні бути дев'ять плодів св. Духа: Любов, Радість, Мир, Терпеливість, Доброта, Милосердя, Віра, Лагідність, Стриманість.

Про це та інше йшла мова під час години-уроку „Людська душа – то Божий храм”.

„Місто моє у вишиванках розцвітає”.

Під такою назвою у нашій бібліотеці було проведено конкурс вишивальниць, приурочений до Дня міста. Майстринями вишивки було представлено рушники, сорочки, картини і ін.

 Переможниць конкурсу, а це О.Леськів, М.Луців, Н.Лесів, О.Попович запрошено на обласне свято вишивки.

Отець та ісповідник Української Церкви.

Його справжнє ім'я Роман Коберницький-Дичковський, але тепер він більше відомий як Йосип Сліпий. Він - хлопчик із села Заздрість, що у теперішньому Теребовлянському районі на Тернопільщині, ще 1897 року, в п'ять років, вчив читати свого брата Йосипа, а майже сторіччя пізніше вже всьому світу сам буде відомий як Йосип. Він стане великою людиною в своїй країні. Стане світлом, яке буде сяяти впродовж усього ХХ століття в темряві комунізму, який заперечував Бога.

Із відомими та маловідомими сторінками нелегкого життєвого шляху Йосипа Сліпого юні користувачі бібліотеки ознайомилися під час біографічної сторінки, яка була присвячена 120-й річниці від дня народження видатного церковного діяча.

 

 

"Немає переводу добрим звичаям народу"

    Проведена година народознавста про українські народні традиції і звичаї.

Саме в батьківській хаті перед нами вперше відчиняється скриня із дорогоцінним скарбом - народними, родинними звичаями, традиціями, обрядами.

     В усіх народів світу існує повір'я  що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Звичаї та мова - це те, що об'єднує окремих людей в один народ, в одну націю.

Українські писанки

     До Великодніх свят в бібліотеці проведена народознавча година "Українські писанки" та оформлена книжкова виставка "Христос Воскрес! Усе радіє"

 - Виставка писанок (120 шт.)

Гарна писанка у мене,

Мабуть кращої нема,

Мама тільки помагала,

Малювала ж я сама.

- Колекція великодніх листівок 65 шт. та вишитих рушничків 22 шт.

"Не цурайся, дитино, мови – в тебе іншої нема "

     До Свята Мови, яке проходило в нашій бібліотеці і міському клубі, зал прикрасили вишитими рушниками. Посередині - гарне зелене дерево Мови, біля нього - колиска, лавочка, застелена рядном. Ось починається Свято...Діти заходять у зал в українських вишивках, звучить українська народна пісня «Ой у полі два дубки», під яку діти ідуть і зупиняються біля лавочок .

    До учасників та гостей свята звертається ведуча: 
 "Сьогодні у нас Свято Мови. Наші вірші і пісні - це дарунок Україні – рідній українській землі, яка породила слово. Ось чому стає боляче до глибини душі, коли зневажається слово, забувається українська пісня, а натомість сіється брудна лайка, різноманітні чужі слова. Але ми іноді боїмося чи соромимось стати на захист рідного слова. Чинячи так, ми ображаємо насамперед Всевишнього, який подарував нам мову і зневажаємо себе, своїх предків і рідну землю.

Слово рідне, мово рідна,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

     Ось чому мову потрібно леліяти, охороняти, як святиню, берегти і вивчати. І тоді кожне слово буде приносити усім радість і любов"...

"А на тих рушниках Україна моя вишивана"

     Вишивка... Вона виникла дуже давно з любові до рідного краю, до всього навколишнього світу, з потреби не тільки бачити і відчувати красу, а і творити її власними руками.

      Український рушник, оздоблений квітами, птахами, калиною, вербою, мальвами і колоссям. Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею...

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала, 

І чую - гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало.

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

     Повернутися до витоків української народної вишивки, пізнати багатство узорів старовинних рушників - з такою метою було організовано міні-вернісаж  "А на тих рушниках  Україна моя вишивана", приурочений до Дня Соборності України.