На рушнику, який бабуся вишивала,
Хлібину запашну я покладу.
На вишиванці квітка вже прив’яла,
А хліб- живий, його безсмертний дух.
Узор я перейму, й на чистій полотнині
Знов птахи оживуть і квіти розцвітуть.
Рушник я збережу.
Наступні покоління
Хлібину хай на ньому покладуть.
Людмила
Горбач
Український рушник… З вишитими квітами, зірками,
птахами… Від сивої давнини і до наших днів, у радості й горі він був і є
невід’ємною часткою нашого життя та побуту. Його порівнюють з піснею, вишитою
нитками на полотні.
Без рушника, як і без пісні, не обходиться
народження, одруження, поховання людини .
Простий скромно оздоблений рушник, висів у кожній
хаті. В різних куточках України він називався по різному: утирач, утиральник, стирач, витирач, набожники, покутники,
плечовики. Приміром, рушник для витирання рук і обличчя – утирач, для посуду, стола й лави – стирач, або стирок, для пов’язування сватів – плечовий,
плечовик, для ікон – набожник...
Ще багато цікавого про
український рушник та пов’язані із ним
звичаї та обряди українського народу дізналися учасники народознавчої години „І
рушник вишиваний на щастя, на долю дала...”. Звучали поезії, пісні, легенди.
