Мамо, не плач. Я повернуся весною...
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Ми на Майдані сотню днів стояли, Боролись за Свободу, Волю, Честь, І сто ночей спокійно ми не спали І виганяли банду, що при владі, геть! Країна у вогні була недаром, Й недаром Сотня увійшла до небуття, Не просто люди дихали тим гаром Від шин, що врятували їм життя. Простий народ ішов на БТРи, Не маючи нічого у руках, Їх захищали лиш одні фанери, В беззбройний люд стріляли снайпера. Ми вистояли всупереч погрозам І не здалися під тиском важких куль, Подарували майбуття дитячим долям, Й диктатор втік, вхопившися за руль. Він швидко біг до свого друга, Прибічника його дурних ідей. І в Україні зменшилась напруга, Але побачили непроханих гостей. Російська армія вже насувалась, без питання, Озброєна, чим можна, до зубів. Та збільшилося враз переживання – Чужих зростала кількість вояків. Російські ЗМІ брехали прямо в вічі Свому народу, і без каяття Обман вони вкладали людям в мізки, Щоб почалася світова війна. І сіють розбрат вони далі й далі, І брат на брата з ненавистю йде, І тиснуть вони чвар педалі, Й тихенько смерть в наш дім бреде. Звертаюсь до російського народу: Опам’ятайтесь, люди, я прошу! І миру ми дождемося приходу, Про це я Господа молю. Єднаймось, людоньки, мирімось, Бо ми віддавна є брати. За правду й чесність ми борімось, Та щастя хай прийде в хати.
Ти, що не любиш, мову співочу,
Ти, що неневидиш, спів солов"я,
Ти, що катуєш, вбиваєш і топчеш,
Мою Україну, скажу тобі я:
Волі не вбити, народ не зламати,
Богом освячена наша земля,
З пісні-сльози, із могили повстати,
Силу дає Україна моя.
Як ти подивишся батькові в очі,
Матір пригорнеш, підкинеш маля,
Як ти обіймеш плечі дівочі,
Тими руками, що вбили життя.
Плями криваві не змиєш довіку,
Серце твоє, роз"їдає іржа,
Щастя не буде тому чоловіку,
В кого чорніша, від сажі душа.
З крові невинної зродяться знову,
Славні Герої, сини Кобзаря,
Воля зійшла, як зоря світанкова,
Немає коментарів:
Дописати коментар