Книжково-ілюстративна виставка Великдень- свято воскресіння

Конкурс-гра Книжкові загадки -дитячі відгадки(2-5 класи)

* * * Через воду він проводить, А сам з місця вік не сходить. (Міст)	* * * По полю ходить, жне, косить, Зерно молотить, хліба не просить. (Комбайн)
* * * Хоч не літак, а крилатий, Без крил не може працювати. (Вітряк)	* * * Знизу клин Зверху млин. Тече вода А їй не біда. (Парасолька)
* * * І червона, й соковита, Та гірка вона все літо. Припече мороз – вона Стала добра й смачна. (Калина)	* * * Кавунчики дрібненькі, Смугасті та кисленькі, У колючки вбралися І кущиком назвалися. (Аґрус)
* * * Мов маленький м’ячик, Висить, а не скаче, Рум’яне, гладеньке, На смак солоденьке. (Яблуко)	* * * Торох, торох, Розсипався горох. Почало світати – Нема що збирати. (Зірки)
* * * Дерев’яний та довгенький, Маю носик я гостренький. На білому слід лишаю, Усіх діток потішаю. (Олівець)	* * * Ухопився за дріт, Покотився у світ, Потяг близняток Цілий десяток. (Електровоз)

Шевченківські читання "Кобзар у наші оселі"

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу. /37/

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим.

Людей і [Бога] не прокляв!

Книжкова виставка Горить свіча Шевченкового слова

Година пам'яті- година поезії Небесна сотня: Ангели сьогодення (до Дня пам'яті Героїв Небесної сотні)

Мамо, не плач. Я повернуся весною...

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

Ми на Майдані сотню днів стояли, Боролись за Свободу, Волю, Честь, І сто ночей спокійно ми не спали І виганяли банду, що при владі, геть! Країна у вогні була недаром, Й недаром Сотня увійшла до небуття, Не просто люди дихали тим гаром Від шин, що врятували їм життя. Простий народ ішов на БТРи, Не маючи нічого у руках, Їх захищали лиш одні фанери, В беззбройний люд стріляли снайпера. Ми вистояли всупереч погрозам І не здалися під тиском важких куль, Подарували майбуття дитячим долям, Й диктатор втік, вхопившися за руль. Він швидко біг до свого друга, Прибічника його дурних ідей. І в Україні зменшилась напруга, Але побачили непроханих гостей. Російська армія вже насувалась, без питання, Озброєна, чим можна, до зубів. Та збільшилося враз переживання – Чужих зростала кількість вояків. Російські ЗМІ брехали прямо в вічі Свому народу, і без каяття Обман вони вкладали людям в мізки, Щоб почалася світова війна. І сіють розбрат вони далі й далі, І брат на брата з ненавистю йде, І тиснуть вони чвар педалі, Й тихенько смерть в наш дім бреде. Звертаюсь до російського народу: Опам’ятайтесь, люди, я прошу! І миру ми дождемося приходу, Про це я Господа молю. Єднаймось, людоньки, мирімось, Бо ми віддавна є брати. За правду й чесність ми борімось, Та щастя хай прийде в хати.

Ти, що не любиш, мову співочу, 

Ти, що неневидиш, спів солов"я, 

Ти, що катуєш, вбиваєш і топчеш, 

Мою Україну, скажу тобі я:

Волі не вбити, народ не зламати, 

Богом освячена наша земля, 

З пісні-сльози, із могили повстати, 

Силу дає Україна моя. 

Як ти подивишся батькові в очі, 

Матір пригорнеш, підкинеш маля, 

Як ти обіймеш плечі дівочі, 

Тими руками, що вбили життя. 

Плями криваві не змиєш довіку, 

Серце твоє, роз"їдає іржа, 

Щастя не буде тому чоловіку, 

В кого чорніша, від сажі душа. 

З крові невинної зродяться знову, 

Славні Герої, сини Кобзаря, 

Воля зійшла, як зоря світанкова, 

Слава Тобі, Україно моя!!!

Книжкова виставка Мова-душа народу

Сидір Воробкевич 

   Рідна мова

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

Як ту мову нам забути

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?!.

Виставка - пам*ять Коли стають до зброї діти - народ цей не перемогти

Уляна Кравченко   ПІД КРУТАМИ Радуйся, земле чорна, кріпка. Тіла і крові причастя приймаєш... Кров'ю насичене лоно твоє зродить Титана, Велетня помсти за вчасну їх смерть!..