пʼятниця, 9 березня 2018 р.

Шевченківські читання "Кобзар у наші оселі"

Результат пошуку зображень за запитом "кобзар"
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.




Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу. /37/
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і [Бога] не прокляв!

неділя, 18 лютого 2018 р.

Година пам'яті- година поезії Небесна сотня: Ангели сьогодення (до Дня пам'яті Героїв Небесної сотні)

Мамо, не плач. Я повернуся весною...

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.



Ми на Майдані сотню днів стояли, Боролись за Свободу, Волю, Честь, І сто ночей спокійно ми не спали І виганяли банду, що при владі, геть! Країна у вогні була недаром, Й недаром Сотня увійшла до небуття, Не просто люди дихали тим гаром Від шин, що врятували їм життя. Простий народ ішов на БТРи, Не маючи нічого у руках, Їх захищали лиш одні фанери, В беззбройний люд стріляли снайпера. Ми вистояли всупереч погрозам І не здалися під тиском важких куль, Подарували майбуття дитячим долям, Й диктатор втік, вхопившися за руль. Він швидко біг до свого друга, Прибічника його дурних ідей. І в Україні зменшилась напруга, Але побачили непроханих гостей. Російська армія вже насувалась, без питання, Озброєна, чим можна, до зубів. Та збільшилося враз переживання – Чужих зростала кількість вояків. Російські ЗМІ брехали прямо в вічі Свому народу, і без каяття Обман вони вкладали людям в мізки, Щоб почалася світова війна. І сіють розбрат вони далі й далі, І брат на брата з ненавистю йде, І тиснуть вони чвар педалі, Й тихенько смерть в наш дім бреде. Звертаюсь до російського народу: Опам’ятайтесь, люди, я прошу! І миру ми дождемося приходу, Про це я Господа молю. Єднаймось, людоньки, мирімось, Бо ми віддавна є брати. За правду й чесність ми борімось, Та щастя хай прийде в хати.


Ти, що не любиш, мову співочу, 
Ти, що неневидиш, спів солов"я, 
Ти, що катуєш, вбиваєш і топчеш, 
Мою Україну, скажу тобі я:
Волі не вбити, народ не зламати, 
Богом освячена наша земля, 
З пісні-сльози, із могили повстати, 
Силу дає Україна моя. 
Як ти подивишся батькові в очі, 
Матір пригорнеш, підкинеш маля, 
Як ти обіймеш плечі дівочі, 
Тими руками, що вбили життя. 
Плями криваві не змиєш довіку, 
Серце твоє, роз"їдає іржа, 
Щастя не буде тому чоловіку, 
В кого чорніша, від сажі душа. 
З крові невинної зродяться знову, 
Славні Герої, сини Кобзаря, 
Воля зійшла, як зоря світанкова, 
Слава Тобі, Україно моя!!!

четвер, 15 лютого 2018 р.

Книжкова виставка Мова-душа народу

Результат пошуку зображень за запитом "виставка книг до мови"
Сидір Воробкевич 

   Рідна мова
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Як ту мову нам забути
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?!.

понеділок, 29 січня 2018 р.

Виставка - пам*ять Коли стають до зброї діти - народ цей не перемогти




Уляна Кравченко  
ПІД КРУТАМИ
Радуйся, земле чорна, кріпка.
Тіла і крові причастя приймаєш...
Кров'ю насичене лоно твоє
зродить Титана,
Велетня помсти
за вчасну їх смерть!..
Результат пошуку зображень за запитом "виставка книг до крут"

четвер, 18 січня 2018 р.

Народознавча година Новорічні вінчування

Віншування для дітей

*
** Я маленький пастушок,
Маю куций кожушок,
Я прийшов до Вас до хати
Маленького Ісусика привітати!!
Христос ся Рождає!
***
Я маленька дівчинка,
Як в городі квіточка
Йду від хати до хати
З Різдвом Христовим вітати!
***
Я – маленький хлопчик,
Сів собі на стовпчик,
В сопілочку граю,
Діток забавляю.
А ви, люди, чуйте,
Коляду готуйте.
Яблучка, горішки –
Це мої потішки.
Бігла теличка та з березничка
Та до діда в двір.
А ти, діду, дай пиріг.
А ти, бабо, глянь на поличку.
Дай паляничку.
Паляничка впала,
Дайте кусок сала.
***
Колядин-дин,
Я, бабусю, один.
Винеси мені пиріжок
Та положи у мішок.
З руками, з ногами,
Щоб бігав за нами.
Коляда, коляда,
Дай, дядьку, пирога!
Як не даси пирога,
Візьму вола за рога,
Та виведу на моріг,
Та виломлю правий ріг.
У ріг буду трубити,
Волом буду робити,
Хвостом буду поганять
Та на гречку орать.
Добривечір!

вівторок, 9 січня 2018 р.

Різдвяна виставка дідуха

                                                       Дідух- батьківська реліквія
З давніх-давен найпершим святочним символом Різдва в Україні вважається дідух- ритуальний солом'яний сніп, якого клали на покуті, як символ родючої хлібної землі та зв'язку зі своїми предками.