понеділок, 20 лютого 2017 р.

Година памяті на тему Небесна Сотня: Ангели сьгодення ( До Дня памяті Героїв Небесної Сотні)

Героям Небесної сотні присвячується


 Їх назвали Небесною сотнею – українців, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути Українцем і за свою Батьківщину. Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-Охоронцями на небі.
Описати, а тим більше відчути глибину трагедії і болю, які впали невимовним тягарем на Україну, нині не під силу нікому. Гіркі події сьогодення не могли залишити байдужими і студентів Київського національного лінгвістичного університету: 28 березня відбулося віче-реквієм, присвячене пам’яті героїв Небесної сотні.
Гасне світло. І зі сцени лунають чуттєві рядки студентки Іванни Дячук “Героям Небесної Сотні”:
Не плачте, мамо, я іще живий,
Хоча й лежу із кулею у грудях…
А наді мною, юним, молодим
Схилилися в скорботі люди…
Я не помру, ніколи не помру,
Мені в віках залишене безсмертя,
Хоча і вас тепер не обійму
Та я живу у всенароднім серці…
Після цих слів залу оповила тиша. Тиша, в якій відчувалися біль, смуток і скорбота. Тиша, що стала символічною хвилиною мовчання за подвиг героїв Небесної сотні.

четвер, 2 лютого 2017 р.

година духовності Хресний шлях Патріарха(до125річчя від дня народження Й.Сліпого)


Священик і професор 
Ці сторінки присвячені життю, мужності та прикладові одного з великих діячів ХХ століття, кардинала Йосипа Сліпого, отця і глави Української Греко-Католицької Церкви, який помер на вигнанні в Римі 7 вересня 1984 року. Він був натхненним ученим, священиком і єпископом, який блискуче керував стадом мучеників і пропалих безвісти. І безумовно - був великим українцем свого часу.
Сповідник Христа, якого кидали до в'язниці, катували, морили голодом, мучили неймовірним холодом, висміювали, ображали, лаяли: терпів усе заради єдності з Містичним Тілом. Він був справжнім принцом Церкви і дав своєю присутністю більше слави Священній Колегії Кардиналів, аніж йому дало його призначення на посаду. Однак, не тільки через його талант, через страждання і славу ми, звичайні християни, звертаємо на нього увагу, щоб в світлі його життя вдосконалитись самим. Ні, його приклад вчить нас чогось значно більшого і в той же час простого: наслідувати Ісуса і ставати подібними до Нього.
Його справжнє ім'я Роман Коберницький-Дичковський, але тепер він більше відомий як Сліпий. Він - хлопчик із села Заздрість, у Західній Україні. Ще 1897 року, в п'ять років, він вчив читати свого брата Йосипа, а майже сторіччя пізніше вже всьому світу він буде відомий як Йосип. Він стане великою людиною в своїй країні. Стане світлом, яке буде сяяти впродовж усього ХХ століття в темряві комунізму, який заперечував Бога.
Йосип Сліпий народився 17 лютого 1892 у глибоко християнській родині. У дуже ранньому віці він показав любов до навчання і Божих справ. Був міцної статури, благородний і гарний на вигляд. У віці 19 років здобув середню освіту в Тернополі та, живучи у єпархіальній семінарії, почав студіювати філософію у Львівському університеті. Він хвилювався, що бажання стати професором університету може завдати шкоди його священичому покликанню. Але благочестивому митрополитові Львова, Андрею Шептицькому, вдалося звільнити його від турбот, посилаючи на продовження навчання до Інсбрука (Австрія). У вересні 1914 року царські війська окупували Західну Україну і заарештували Шептицького, тому що "він нагадав своїй пастві, щоб залишалися вірними Папі". Митрополит Андрей перебував у в'язниці до березня 1917 року, аж поки царський уряд був повалений.
Режим царської влади та Російська Православна Церква в Україні придушували права України та Української Греко-Католицької Церкви, об'єднаної з Римом. Вони ніколи не визнавали Брест-Литовської унії 1596 року, за якою Українська Греко-Католицька Церква відновила спілкування з Апостольським Престолом. На священика Йосип Сліпий був висвячений 30 вересня 1917 року. Він повернувся з навчання 1918 року, отримав звання професора, а потім вирушив до Риму продовжувати навчання. Додому він повернувся 1922 року вже професором догматичного богослов'я, був викладачем Греко-Католицької Духовної Семінарії у Львові, а також засновником та редактором щоквартальника "Богословія". 1929 року Йосипа Сліпого призначили ректором Львівської Богословської Академії, на цій посаді він залишався до 1944 року. Це був період, коли він працював, як священик і вчений.

середа, 18 січня 2017 р.

Народознавча година Водохрестя.Богоявлення.Охрещення Ісуса Христа.Цілющість свяченої води,традиція йорданських святкувань

Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Батька, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з’явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

Вірування

Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду.

Традиції

Напередодні Водохрещі святкується «Голодна кутя», або другий Святий Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви — смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився».

На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім’ї, хату, інші будівлі, криниці.

За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася під відкритим небом, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з льоду вирубували великий хрест («йордан») і ставили його поруч з ополонкою. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного кольору. Було прийнято також прикрашати хрест барвінком і гілками сосни.

До радянських часів у день водосвяття в селах і містах влаштовувались багатолюдні хресні ходи до річки. Крім ікон і церковних хорогв учасники цих процесій несли запалені «трійці» — три свічки, перевиті зіллям васильків, чебрику та інших квіток. Акт водосвяття в багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць порожніми набоями. Одночасно у небо випускали голубів, попередньо прикрашаючи їх стрічками з кольорового паперу.

Після Водохреща розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час веселощів і дозвілля. Молодь збиралась на вечорниці, сім’ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості з метою наблизити весну.

Обряд Водохреща та свячена йорданська вода
Опівночі перед Водохрещам вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрещам вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.
Ще за тиждень перед Водохрещам колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».
Вранці у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацьки сиві шапки.
На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордан» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».
Від найдавніших часів християнська Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Її бережуть цілий рік, ласкаво називаючи "водичкою-йорданичкою". Ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також скроплюють оселю, щоб оминало всяке нещастя і гарно велося в домі. Деякі священики навіть переконані, що не існує ліків кращих за святу воду. І що цікаво незрозумілим залишається той факт, як свячена йорданська вода не псується, не смердить, і може довго зберігатися. Кажуть, що, може, срібло помагає, яке є на багатьох хрестах у священиків.
До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутньою під час освячення храмів, житлових і господарських будівель, а також усіх предметів, які використовуються під час богослужіння
Прикмети

на Водохрещi день ясний — хліба будуть чисті, а якщо похмурий — буде у хлібі повно «сажки»;

Іде лапатий сніг — на врожай.

До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість, дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки.
Обряд Водохреща та свячена йорданська вода

середа, 4 січня 2017 р.

Народознавча година на тему: Різдвяний піст підготовка до Різдва Христового

Різдвяний піст – це останній багатоденний піст року. Він починається 28 листопада за новим стилем і закінчується 7 січня. Говіння триває 40 днів і тому в Церковному уставі називається ще Чотиридесятницею, так само, як і Великий піст. Оскільки заговини на піст припають на день пам’яті святого апостола Пилипа, то його ще називають Пилипівкою.
Установлення Різдвяного посту, як і інших багатоденних постів, припадає на давні християнські часи. Уже з IV століття святий Амвросій Медіоланський і блаженний Августин згадують у своїх творах Різдвяний піст. У V столітті про давність Різдвяного посту писав святий Лев Великий, Римський єпископ.
Спочатку Різдвяний піст у різних християн мав неоднакову тривалість: від семи днів і більше. На соборі 1166 року, що відбувся при Константинопольському Патріарху Луці та візантійському імператорові Мануїлі, було прийнято постанову для всіх християн дотримуватися посту протягом сорока днів перед великим святом Різдва Христового.
Різдвяний піст припадає на зимовий час. Він призначений для освячення четвертої пори року таємничим оновленням духовної єдності з Богом і підготовкою до святкування Різдва Христового. Святитель Лев Великий пише: «Саме утримання символізує чотири пори року, щоб… ми зрозуміли, що постійно маємо потребу в очищені, та що при життєвій розсіяності нам завжди потрібно намагатися постом і милостинею викорінювати гріх, який примножується тлінністю плоті й нечистотою бажань».
За словами Льва Великого, Різдвяний піст – це наша з вами жертва Богу за зібраний урожай та плоди землі, які Він нам дав. «Як Господь ущедрив нас плодами землі, – пише святитель, – так і ми під час цього посту повинні бути щедрими до бідних.»

Оформлена книжкова виставка на тему: З Різдвом Христовим та Новим Роком Україно!